Лілія Хурсяк

Тези науково-дослідницької роботи ученя 10 класу ОЗ Балашівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів Хурсяка Тараса Володимировича, переможця І етапу Всеукраїнського конкурсу-захисту науково-дослідницьких робіт учнів-членів Малої академії наук учнівської молоді.

Тема роботи

              «Особливості функціонування діалектизмів у романі-мозаїці Бориса Боровця ""Заглада»

Темою нашого дослідження є особливості функціонування діалектизмів у романі-мозаїці сучасного українського письменника Бориса Боровця. 

Актуальність теми зумовлена потребою проаналізувати функціонування діалектизмів у літературній мові та їх стилетворчу роль у романі.

Мета роботи – дослідити особливості функціонування діалектизмів у романі-мозаїці сучасного українського письменника на різних мовних рівнях.

Для досягнення мети поставлено такі завдання:

- виявити діалектизми в романі «Заглада»;

- провести їх класифікацію;

- показати різновиди діалектизмів;

- з’ясувати роль діалектизмів у романі.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що мова твору сучасного українського письменника Бориса Боровця, а саме використання діалектизмів, є недослідженою, оскільки роман побачив світ недавно.

Введення діалектних форм у  художнє мовлення  – один із показників культури письма автора. Вдале поєднання книжно-літературного  і  розмовно-територіального мовлення свідчать про високу культуру художнього стилю, про вміння автора користуватися всіма багатствами нашої мови.

Українська діалектна мова - складна ієрархія діалектних одиниць, кожна з яких функціонує на певній обмеженій території  і  характеризується певними специфічними ознаками (рисами) різних структурних рівнів, якими вирізняється серед інших.

Основними діалектними одиницями є говірка,  говір,  наріччя (діалектна група або діалект).

Оскільки Березнівський район знаходиться на сході Рівненської області, а село Яцьковичі (у романі Б.Боровця - Любимень) розташоване на 7–8  кілометрів праворуч від річки Случ, що є правою притокою річки Горинь, то говірку даного села відносимо до середньополіського говору поліської діалектної групи.

Діалектизми у романі Б.Боровця «Заглада» – це  не  випадковість,  а  скоріше  закономірність мовного процесу. Письменник, зростаючи в певному мовному середовищі, несе у творі мовний колорит своєї місцевості. Від  роману  віє  чарами  неповторності,  самобутнім  поліським  колоритом.  Автор  вводить читача  в  місцевий  побут  жителів  Полісся першої половини ХХ століття.  Тут вирують  народні  звичаї,  лунає  місцева  говірка.

У процесі дослідження було виявлено фонетичні, морфологічні, лексичні та синтаксичні особливості діалектизмів.

Фонетичні особливості говірки с. Яцьковичі (у романі - Любимень) стосуються системи голосних та приголосних звуків, однак більшою мірою виражені в системі голосних. Найбільші розбіжності із літературною вимовою у досліджуваній говірці пов’язані зі звуком [і], який вимовляється лише на початку слів, і то не завжди. У середині ж слів незалежно від того, закритий склад чи відкритий, замість [і] здебільшого чуємо [еи] або [оу], а попередній приголосний втрачає м'якість. Наприклад: сіно - сеино, літо - леито, піч - пеич, річка - реичка; жінка - жоунка, кіт - коут, кінь - коун΄.

         Текст роману репрезентує ряд таких фонетичних діалектизмів, однак, оскільки голосні неоднорідного утворення досить складно передати на письмі технічно, автор ігнорує наближення звука до іншого, обмежившись основним його виявом. Наприклад: девка, речка, бойня, вол, жонка.

В окремих словах у ненаголошеній позиції звук [і] вимовляється як [о] або [е], без наближення до іншого голосного: война, мешок, вечор, пасека.

Трапляється, що в окремих словах замість [е] вимовляється [о] або [оу],  а попередній приголосний при цьому набуває м'якості. Наприклад: вітер - ветьор, винен - виньон.

          У деяких випадках перед голосним на початку слова з'являється приставний (протетичний) [г]: Голька, Гамерика, гулица, гокно, гочи.

У деяких словах зустрічаються епентези – звуки, що вставляються у слова: мнясо, семня.     

Основною особливістю вимови приголосних звуків у досліджуваній говірці є їх ствердіння. Стверділим є звук [р΄]: ратуйте, буряк, вечера, а також [ц΄] у звукосполуках [ца], [цу], [ци] та в суфіксах –ц-, -ец-, -иц-: хлопец, хлопци, нємци, топляца, танци, молодица.

Дослідження індивідуального лексикону Бориса Боровця дало можливість визначити у ньому велику кількість діалектизмів (хатнище, гало, бар’як, маринатка, оказія, придибенція), полонізмів (колєгувать, жолнєж, гонор, без), русизмів (судьба, внутрі, ответственность) та навіть германізмів (орднунг, бюргер, бауер) та слів з івриту(кошерний, трефний).

Наявний ряд особливостей і в морфологічній будові діалектизмів. Наприклад:

• усічені форми прикметників чоловічого роду в називному відмінку однини: добри, здорови, голодни;

• нестягнені форми прикметників та займенників прикметникового типу у називному відмінку множини та деяких порядкових числівників: добриє, живиє, грамотниє,  їхніє, десятиє;

• структури типу «тато лежали», «мати казали» де, вочевидь, із метою передачі шанобливого ставлення поряд із іменником у формі однини вживається множина дієслова: - Як наш тато лежали, а століна ввалилася да просто по нашому тату; - Чи ж у бандіта-злодія є завод! – кричать на те мати;

• скорочена форма слів  тра (замість треба), мо (замість може).

Щодо синтаксичних особливостей, у романі наявні характерні для середньополіської говірки складносурядні речення зі сполучниками да,  да й. Наприклад: «-А ми десь найдемо собе месце да я його й заберу»;

• Замість сполучника якби вживається сполучник коуб: «- Коб ви чули, як ми сьогодні реготали»;

•  в підрядних реченнях мети прості речення поєднуються  за допомогою сполучника шоб: «Як хочеш, шоб косар багато втяв, то треба його добре нагодувать».

І хоча перенасичення тексту діалектизмами може знизити його художньо-естетичну вартість, вживання середньополіської говірки у романі сучасного письменника є виправданим і доцільним, бо немає кращого способу передати особливості поліського села та поліщуків, аніж через їх самобутню мову.

Практичну цінність роботи визначає те, що результати дослідження можуть бути використані в лексикографічній практиці, зокрема при укладанні словника діалектизмів.

Перспективу подальших досліджень вбачаємо в аналізі семантичних груп діалектної лексики роману-мозаїки Б.Боровця «Заглада» як засобу відтворення місцевого колориту.

Тези науково-дослідницької роботи учениці 11 класу Балашівського НВК «Колегіум – загальноосвітня школа І-ІІ ступенів» Мелянчук Аліни Олегівни, призера (ІІІ місце) ІІ етапу Всеукраїнського конкурсу-захисту науково-дослідницьких робіт учнів-членів Малої академії наук учнівської молоді.

                                                                                  Тема роботи

              «Обряд весілля у селах Балашівка, Яцьковичі та Михалин Березнівського району Рівненської області»

Обрядовий  фольклор  нашого  народу  надзвичайно  багатий  і  різноманітний. Адже  кожна  подія у  житті  наших  предків  супроводжувалася певним  обрядом. А оскільки  весілля  було  чи  не  найважливішою  подією  у  житті  кожної  людини, то  й весільний  фольклор  є найбільш  багатим  і  різноманітним.

Українська  весільна  пісня  завжди  притягувала  до  себе  інтерес  дослідників. Згадки  про  неї  наявні  вже  в  перших  давньоруських  літописах. Будучи  у  захваті  від  весільних пісень, до них  знову  і  знову  зверталися  українські  етнографи  та  фольклористи.

Весільні  пісні  численні. Відомий  український  етнограф  і  фольклорист  П. Чубинський у 1869- 1870- х роках  записав  1943  весільні  пісні, але  в  народі  їх, звичайно, набагато  більше.

Україна  багата  різноманітними   весільними  обрядами. У  кожному  регіоні  цей  обряд  має  свої  відмінності. Він   відбиває світогляд  і  мораль  трудового  народу, родинні  та  суспільні   стосунки  на  кожному  конкретному  історичному  етапі. Саме  у  весільному  обряді  з  великою  любов’ю   оспівана  доля  жінки  до  і  після   одруження. Ідеться  у  весільних  піснях   і  про  батьків  молодих, про  дружок  нареченої, бояр  і  старостів. Співають  весільні  пісні  лише  жінки. Супроводжують  вони  всі  етапи  весілля, починаючи  від  заручин  і  закінчуючи  понеділкуванням. Справа  ж  чоловіків – діалоги  та  монологи.

Весільний  обряд  відбувався  за  чітко  окресленим  сценарієм, від  якого  ні  в  якому  разі  не  можна  було  відступати.

Весільні  пісні  є  промовистим  доказом  не  тільки   багатства   змісту  й  форм  українського  весільного  обряду, а  й  високої  моралі  українського  народу.

У  цілому  ж  українське  весілля   поділяється  на  три  цикли: передвесільний, власне весільний   і  післявесільний. У  свою  чергу  кожен  із  циклів  складався  із  низки  обрядів, які  дещо  відрізнялися  у  різних  регіонах.

Дослідження  показали, що  у  нашому  регіоні  весілля  складалося  із  таких  етапів: передвесільного (сватання, заручини, випікання  короваю, вінок), власне  весільного,  післявесільного (снідання  або  калач).

Мета роботи  полягає  у  тому, щоб  дослідити  і  передати  усю  красу  і  неповторність  весільного  обряду  саме  у  нашому  регіоні. Для  цього  ми  зустрілась  із  старожилами  нашого  села  і  сусідніх  сіл: Яцькович   та  Михалина, дослідили  зміст  традиційного  весільного  обряду  і  записали  зразки   весільних  пісень  і  примовлянь. У селах  Балашівка,  Яцьковичі  та  Михалин  відроджується  традиційне  весілля. Воно, як і колись, складається  з  трьох  основних  циклів: передвесільного, власне  весільного і післявесільного, але  значно  скорочених  і  трансформованих. Наприклад, такий   етап  як  дівич-вечір  відсутній  взагалі. Лише  символічним  є  випікання  короваю, а  сам  коровай  печуть  на  замовлення. Не  лунають  на  сучасному  весіллі   обрядові  пісні  наших  предків, хоч  присутні  із  задоволенням  співають  українські  народні  пісні. І це  втішає: адже  не  зник  інтерес  до  народної  пісні, а  значить є  можливість  відродити  наші  традиції  в повній  мірі. І залунають  на  українських  весіллях  дійсно  весільні  пісні, кожна  з  яких  має  особливе  призначення  і  свою  неповторність.

Тези науково-дослідницької роботи учениці 11 класу Балашівського НВК «Колегіум – загальноосвітня школа І-ІІ ступенів» Литвинчук Оксани Миколаївни, призера (ІІ місце) ІІ етапу Всеукраїнського конкурсу-захисту науково-дослідницьких робіт учнів-членів Малої академії наук учнівської молоді.

                                                                                        Тема роботи

                                                      «Антирежимний фольклор радянського періоду»

Ось уже сімнадцятий рік, як наша держава є незалежною. За цей час народилось і виросло ціле покоління. Ми – ровесники незалежної держави. Однак у нашому суспільстві досі немає чітко визначеної позиції щодо того періоду, коли Україна перебувала під владою комуністичного режиму, який майже століття сіяв у нашій країні розруху, голод, війни та репресії. Досі не визнано на світовому рівні голодомор 1932 – 1933 років геноцидом українського народу, воякам УПА офіційно не надано статусу ветеранів        ІІ світової війни, багато хто кричить: „ Поверніть нам колгоспи “, забувши     ( а, може, й не знаючи ), якою ціною вони створювались, а в декого досі ностальгія за брежнєвським „ благополуччям”.

І це не дивно, адже десятиліттями наш народ був позбавлений права на об’єктивну інформацію, люди могли бачити і чути лише те, що їм показували і говорили. Це стосується й усної народної творчості, у якій за останнє століття утворилися цілі шари вакууму, адже назовні з України нічого вийти не могло, а всередині країни усе, пов’язане із національнo – визвольною боротьбою або критикою диктаторського режиму, суворо переслідувалось. Адже на шляху до омріяного комунізму радянська влада не рахувалась із жертвами і наслідками, знищуючи самобутність народу, його мораль і традиції. Як наслідок, в усній народній творчості 20 ст. з’являється цілий пласт  радянського фольклору, що оспівує вождів компартії, індустріалізацію країни та колективізацію сільського господарства. Насправді ж такий фольклор є штучно створеним на замовлення влади. А от поряд із ним сам собою виникає фольклор, який ті ж самі явища показує зовсім по іншому. Це антирадянський фольклор, основними темами якого є сатиричне або й саркастичне зображення наслідків голодомору 30-х років, насильницької колективізації та національно-винищувального терору.  

        Дослідження показали, що серед жанрів антирадянського фольклору переважає сатирична співанка – дво – або чотирискладова жартівливо-глузлива пісенька злободенного, переважно політично загостреного змісту, що виконується під веселий мотив.

        Хоча реалізується цей вид фольклору і в інших жанрах: прислів′ях та приказках, загадках, анекдотах, піснях.

        У  ході польових досліджень у селах Балашівка та Яцьковичі Березнівського району Рівненської області було записано різножанрові зразки  антирежимного фольклору 20 ст., які можна   об′єднати  у такі тематичні групи:

- фольклор про голод 1932-33 років;

- колгоспний фольклор;

- пісні УПА;

- політичний анекдот – найпоширеніший жанр усної народної творчості періоду застою;

- фольклор періоду перебудови.

    Усі записані у вищезгаданій місцевості зразки антирежимного фольклору систематизовано і видано у вигляді збірничка «Антирежимний фольклор радянського періоду сіл Балашівка та Яцьковичі Березнівського району Рівненської області».