Лілія Хурсяк

 

Під враженням...

​

На вуличках Львова спиняється час,

Повітря напоєне запахом кави...

І місто в обійми захоплює нас -

Гостинні, привітні і навіть ласкаві...

​

Далеко позаду лишились тривоги -

У давнє минуле вчинилася брама,

Омита віками бруківка дороги

Місточком у казку лежить перед нами.

​

Ці вулички бачили велич і славу,

І відчай поразок ними блукав...

Про вірність і щастя, і зраду лукаву

Багато цікавого Львів розказав...

​

Везу із мандрівки жменьку надії,

Щоб в сірості буднів за неї триматись,

Прогулянка Львовом - маленька подія

Із тих, що в житті не дають нам зламатись.

​

****************************************************************************

Збиваю зранку босими ногами

З трави холодну, зоряну росу,

Лечу в думках до батька і до мами:

Спасибі їм, що бачу цю красу.

​

Калина облітає білим цвітом,

А """півники" у нас "паннами" звуться,

Півонія цвістиме до півліта,

А маки, помираючи, сміються.

​

""А людський вік - як маків цвіт", - 

Як просто й мудро мовиться в народі.

Веде з дитинства у широкий світ

Вузенька стежка в маминім городі.

.................................................................................

У вишивку вкладаймо цілий світ!

(Присвячую своїм бабусям)

​

Бабусям нашим вистачало скрині,

Щоб зберігати свій нехитрий скарб -

Усе, що дорогим було людині,

На чім стояв важкої праці карб.

​

Ті рушники, що ткалися ночами,

Щоб вишивку тримати на собі,

Із іншими сакральними речами

Стелили долю в радості й журбі.

​

Червоне й чорне, маки і калина,

Барвінок, м'ята, яблуневий цвіт -

Все, рідне серцю, берегла людина,

У вишивку вкладала цілий світ...

​

Хай щось минає, щось приходить в моду,

Лишається незмінним сотні літ

Цей давній звичай нашого народу -

У вишивку вкладати цілий світ!

​

...............................................................................

Люблю Різдво - прадавній дух родини,

Грушевого узвару аромат...

Зійшла кутя, в ній ягоди калини,

Христос родився в яслах у ягнят.

​

Сто літ, і двісті, триста і п'ятсот -

Із року в рік Різдво вітають люди,

Зоря засяє знову із висот -

І мир, добро і щастя в світі буде.

​

Люблю Різдво - прадавній символ віри,

Віншують люди матір і дитя...

Хай оминуть нас відчай і зневіра:

Христос родився - славимо життя!

​

.................................................................................................

​

І знову осінь-чарівниця

В багрянець клени одягла...

Солдатській матері не спмться:

Сидить самотньо край стола.

​

Вона могла б життю радіти,

Адже ще зовсім молода...

Та як спокійно можна жити,

Коли кругом така біда?

​

Коли щоденно гинуть діти,

Які комусь же ж не чужі...

Вони могли в теплі сидіти,

Натомість - мерзнуть в бліндажі.

​

І знову осінь. Кругом хати

Горить кленовий листопад...

Нехай усі сини-солдати

Живими вернуться назад.

......................................................

Осінній ліс убрався в позолоту...

Стоять дуби, неначе вартові,

А на пеньочку від старого плоту

Опеньки причаїлись у траві.

​

Осінній ліс роздав свої дари...

Останні птиці в вирій подалися...

Холодної зимової пори

Гаряче літечко, ти лісові приснися.

....................................................................

І досі вірю в диво новорічне,

Різдвяну казку створюю сама,

Несу в душі те відчуття магічне,

Що мрії в дійсність втілює зима.

​

Що десь живе стара-стара чаклунка,

Що знає все про кожного і всіх,

І в ніч чарівну витягає з клунка

Й дарує людям радощі і сміх.

​

І світ стає щедрішим на любов,

Теплішають обійми між близькими,

І казка новорічна знов і знов

Спішить до нас дорогами слизькими.

,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,

​

 

 

Натхнення приходить зненацька,

Його на розлив не замовиш,

А  Муза – то гордая цяцька:

За руку її не зловиш.

****************************

Я в житті не шукаю користі.

Хай образа у серце коле -

На компроміс із совістю

Я не піду ніколи.

***************************

Різдво

Різдвяна зірка засвітилась,

Кутя пшенична на столі,

Дитина Божа народилась:

Радіймо, літні і малі.

​

В серця впустімо звістку світлу,

Відкриймо душі для добра -

В зимову ніч зорю розквітлу

В колядках славити пора.

​

Забудьмо чвари, гнів, розбрат,

Із хати в хату колядуймо:

Нехай обійме брата брат,

Молитву матері почуймо.

​

Нехай різдвяна дивна казка

Запалить вогником серця,

Нехай добро, любов і ласка

Наблизять людство до Творця.

,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,

Вже за жінок не б'ються на дуелі,

Поняття """честь" і ""совість" застаріли.

Нові зростають Лелі і Полелі,

Їм Купідон свої готує стріли.

​

Юнак ""герлою" зве свою подружку,

Немодним стало руки цілувать,

Та плаче дівчинка закохана в подушку

Як два віки тому, і три, і п'ять.

,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,

Із циклу «Пори року»

​

Весна

Вже дихає небо весною,

Вже щастя в повітрі бринить,

Земля щедро вмита красою,

Краса мою душу п'янить.

​

Торкніться, відчуйте, вдихніть -

Її не побачиш очима,

Вже струни готові, рукою махніть -

І виростуть крила у вас за плечима.

,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,

Лелечий клин із вирію вертає:

Стрічай весну, поліський щедрий краю!

Земля з-під снігу рястом процвітає,

Теплом вітає чорно-білу зграю.

Ось перший джміль над квіткою гуде,

Крилом тривожить тишу світанкову.

В ясній красі весна іде,

Барвінок п’є росу ранкову.

*****************************

Зриває проліски рука юнача -

Дівоче серце з болю плаче...

,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,

​

Про тебе мої сни,

Думки мої про тебе

В мелодіях весни

Летять-бринять до неба.

Тобою плаче дощ,

Про тебе вітер свище.

Мелодії весни

Летять-бринять все вище.

*******************************

Відмели хурделиці,

Відгули вітри,

В літо стежка стелиться,

Сльози обітри.

Пісня в душу проситься –

Ти її впусти.

Що було – не вернеться,

Спалено мости.

,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,

Літо

На крилах пташиних прилинуло літо,

Ромашки всміхнулись і цвітом взялись.

Знов запах жасмину в повітрі розлито,

І знов солов’ї нашим щастям впились.

 

Я дякую долі за щедрий дарунок,

За кожний твій подих, що серцем ловлю.

За кожен твій усміх, за кожен цілунок,

За кожне «кохаю», за кожне «люблю».

******************************

Ще журавлі веселиками звуться....

А літечко ж іще не відбуяло,

Іще не всі жоржини одцвіли.

Чого ж так рано листячком опалим

Вітри осінні стежку замели?

​

Ще журавлі веселиками звуться,

Іще журба в їх пісню не вплелась.

Та вже мережки з павутинок тчуться,

Щоб осінь у серпанок одяглась.

​

Осінь

Хризантемами осінь всміхнулась:

Ніжно-білі, рожеві, червоні…

Моє серце у грудях здригнулось

І в твої попросилось долоні.

********************************

Стрічаю осінь

Стрічаю осінь -

              диво рудокосе,

Багряним листям

               вислано обійстя.

Як мрія осіння

              летить павутиння.

Щось тихо шепнуло,

               що літо минуло.

,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,

І знов дощами плаче осінь...

І знов дощами плаче осінь...

Десь прокричав останній журавель,

Самотній вітер вплутався у коси

І потьмяніла неба акварель.

​

Сива імла блукає над ланами,

І вже не чуть веселих цвіркунів,

І я не знаю, що лягло між нами:

Сліпа байдужість, чи безглуздий гнів.

,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,

Сон

Щось хочу сказати - а слів не знайду,

Захочу піднятись - і знову впаду.

Я крикнути хочу - а сили нема,

Лиш плачу безслізно, самотня й німа.

​

Прокинутись хочу, забути цей сон.

А вітер ридає душі в унісон....

І осінь дощами вистукує джаз,

Та осені пісня уже не про нас.

,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,

​

Я тобі подарую осінь,

Сум берізки отам край поля,

Легкокрилу небесну просинь,

Загадкову, як наша доля.

 

Ти мої поцілуєш долоні,

Я губами торкнусь твого серця,

Ти спитаєш: «Чому солоні,

Моя рідна, ці два озерця?»

 

Я тобі подарую небо,

І нехай посміхаються зорі,

Нам більшого щастя не треба:

Ти зі мною у радості й горі.

******************************

Пройшло, минуло, інеєм взялося.

І суть не в тому, хто кого любив.

Весняний вітер цілував волосся,

Осінній вітер душу спопелив.

****************************

Відпусти… Відпусти, не тримай,

              бо минуло.

Відпусти… Відпусти, не тримай,

              бо пройшло.

Уже холодом в душу війнуло,

Серце стомлене спокій знайшло.

 

Не дзвони й не пиши, бо не варто,

Не шукай і не клич, бо дарма.

Уже осінь стоїть  на старті,

І під вікнами ходить зима.

*************************

Зима

Засипано-заметено,

Сріблясто-білі стрічечки

Берізкам в коси вплетено.

Від лісу аж до річечки

Доріжка простяглася,

У шати сніговії

Ялинонька вдяглася.

**********************

Зима нарешті у права вступила:

Вдягли дерева шати снігові…

Я думати про тебе не хотіла -

Це все зима. Сніжинки як живі…

Метеликів холодних круговерть.
У білих намітках стоять оселі.

Блідого місяця остання чверть

Проміння губить в сніговій пустелі.

***********************

Зима у нас цьогоріч загостила,

Облаштувалась, наче в невістках:

Довкола білий килим постелила,

Сама красується у пУхових хустках.

​

Раненько встане - що ж бо працьовита,

Попідбиває білі подушкИ:

Земля-свекруха ще ковдрами вкрита,

Ранкову тишу скльовують пташки...

,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,

Зимова ніч вдалась до шантажу:

Взяла мій сон в свої кістляві пальці

І, якщо я нікому не скажу,

То сон, мовляв, вона віддасть уранці.

 

А ніч зимова – це ж бо вам не жарти,

Тут  треба  ще потрапити у масть.

Вона тасує сни, намов ворожка карти:

Котру захоче, ту тобі і дасть.

 

І вкотре вже ловлю себе на думці,

Що, певно, більш за все таки боюсь

Потрапити до рук оцій чаклунці.

Зимова ноче, я тобі корюсь…

******************************

Святий Миколай живе в кожному з нас,

У кожній душі є для нього куточок...

У сірості буднів, гірких повсякчас,

Чекаємо ми на дива шматочок.

,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,

Чи це було, а чи мені наснилось:

Блакитне небо, в небі голуби...

Мені голубка на плече спустилась:

- Не плач, - воркоче, - ти його люби.

Люби його без сліз, без каяття...

Така любов не кожному дається.

То ж упусти її в своє життя -

Люби його, допоки серце б'ється.

​

Чи це було, а чи мені наснилось:

Блакитне небо, в небі голуби...

В моїй руці пірїнка залишилась:

Люби його, люби його, люби...

,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,

​

Я боюся сполохати щастя,

Що до мене на вогник прибилось.

Чи ж мені відігріть його вдасться?

Надто сильно воно застудилось.

​

Надто довго самотньо блукало

Босоніж по снігах у морози

І про вогник гарячий не знало,

Що зігріє і висушить сльози.

​

Я боюся сполохати щастя:

Вийму серце з грудей, щоб не билось…

Чи ж мені відігріть його вдасться?

Надто сильно воно застудилось.

*********************************

Дозволь мені зробить тебе щасливим:

Я небо прихилю тобі до ніг,

Я сили дам, щоб боронитись зміг,

Не бійся, що зроблю тебе вразливим.

Моя любов сильніша за стихії -

Тебе в негоду зможу захистить.

Я все віддам, лиш хай тобі щастить,

Не убивай в моєму серці мрії.

****************************

Ангел

Ангел безкрилий над прірву схилився.

Інші літають, а він не навчився.

Серце із відчаю в грудях тріпоче -

Йому б закричати, та Ангел не хоче.

​

Ангел безкрилий - насмішка долі.

Таким народився не з власної волі.

серце із відчаю в грудях німіє -

Йому б заридати, та Ангел не вміє.

​

Ангел безкрилий над прірву схилився:

Померти не може, а жити стомився.

,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,

Вечірніх міст вогні яскраві

Мене  не вабили ніколи:

Вони – мов погляди  лукаві,

Що ними в саму душу коле.

**********************************

Дощ стукотить у вікно,

Сльозами збігають краплини…

Чомусь пригадалось кіно –

Стара чорно-біла картина.

Там хлопчик хліба скибку

Ділив із голубами.

А дощ цілує шибку

Холодними губами.

***************************

Даруй мені, Боже, кохання пригоже.

Таке, щоб навіки, не хочу на мить.

Як днина погожа, на бурю не схоже,

Таке, від якого у грудях щемить.

Таке, щоб як море було неозоре,

Безкрає, як небо, і чисте, як сніг,

Таке, від якого забудеться горе,

А щастя прилине і ляже до ніг.

*****************************

Я у мріях тебе намріяла,

У снах я тебе наснила,

А далі взяла й повірила,

І в серце своє впустила.

Я забула, що ти – фантазія,

Весь твій образ – фантом бездушний.

І така-от сумна оказія

Мені стала уроком слушним.

****************************

На дні озер твоїх очей

Я поселюсь русалкою,

У сяйві місячних ночей

Любити буду палко я.

Заворожу, залоскочу,

Навіки причарую,

Вві сні до тебе прилечу,

Твій спокій заберу я.

Палкий вогонь моїх речей

Не зможеш загасити.

На дні озер твоїх очей

Я буду вічно жити.

******************************

Я тобою наповнена вщерть,

Я по вінця тобою налита.

День, прожитий без тебе, - смерть,

Ніч без тебе – жага неспита.

 

Я тобою пригублена чаша,

В кожній краплі душа тріпоче,

Дивний трунок кохання наше,

Але серце любити хоче.

 

Я тобою розбитий келих:

Серце – навпіл, душа – на скалки.

А була ж безтурботно весела,

І любила ж тебе так палко.

​

Останній вірш присвячено тобі,

Останню перегорнуто сторінку…

А далі вже – to be or not to be:

Поезія, ти знаєш, також  жінка!

****************************

Тебе від мене потяг вдаль помчить,

А я стою на мокрому пероні…

І що ж тепер? І як же ж далі жить,

Лишивши серце в п’ятому вагоні?

 

А дощ іде, ще й далебі густішає.

Вдягнув перон строкаті парасолі.

Дощем розмився і щораз тихішає

Захриплий крик пораненої долі.

*****************************

Жар-птиці я давно вже не ловлю,

На показ почуттів не виставляю.

Та я живу, я вірю і люблю,

І день прийдешній знов благословляю.

********************************