вчитель української мови та літератури
Лілія Хурсяк
Завдання гри "Kahoot!"
Цитата опублікована на сторінці Проєкту IREX "Вивчай та розрізняй: інфомедійна грамотність"
МАТЕРІАЛИ
ІІІ Всеукраїнської
науково-практичної конференції
04 грудня 2020 р.
Дніпро
2021
Хурсяк Лілія Григорівна,
заступник директора опорного закладу Балашівська загальноосвітня школа І-ІІІ ст.
РОЛЬ МЕТОДОЛОГІЧНИХ ЗНАНЬ У СТАНОВЛЕННІ
ПРОФЕСІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ СУЧАСНОГО ВЧИТЕЛЯ
Сучасний учитель – це архітектор освітнього простору школи, саме він проє-
ктує траєкторію індивідуального розвитку учня, організовує освітній процес, за-
безпечує його ефективність, розвиває в учнів самостійність, ініціативу, творчі зді-
бності. В умовах інтеграції вітчизняної освіти у європейський освітній простір ва-
жливого значення набуває професійна компетентність педагога, адже оновлення
сучасної школи, її конкурентоспроможність потребує вчителя нової формації:
професіонала, здатного швидко реагувати на зміни, постійно вдосконалювати свої
знання, бути відповідальним за результати своєї праці. У цьому випадку наявність
методологічної культури вчителя - характерна ознака його професійної компете-
нтності.
Теоретичні засади розвитку методологічної культури вчителя обгрунтовано у
працях відомих науковців-методологів освіти: С.Гончаренка, В.Загвязінського,
В.Краєвського, В.Нікандрова, О.Піскунова, Г.Щедровицького та інших. Аналіз
наукових джерел дозволяє стверджувати, що поняття «методологічна культура
вчителя» охоплює не лише нову філософію педагогічного мислення як особливу
251
культуру наукового мислення вчителя, а й форму педагогічної самосвідомості та
характеризує вищий рівень професіоналізму педагога. На думку О.Лаврентьєвої,
«під методологічною культурою вчителя розуміємо культуру мислення, специфі-
чну до сфери освіти, засновану на методологічних знаннях, уміннях, навичках,
здатності до рефлексії, науковому обґрунтуванні, критичному осмисленні й твор-
чому застосуванні певних концепцій, форм і методів пізнання, управлінні й конс-
труюванні педагогічної теорії і практики з метою вирішення професійно-педаго-
гічних проблем та осмислення власного педагогічного досвіду» [5].
Модель розвитку суспільства знань потребує від сучасного фахівця, педагога
Нової української школи, широкого спектра навичок і компетенцій для успішного
виконання своїх професійних функцій, забезпечення всебічного і сталого розви-
тку освіти і науки України. Безперервний професійний розвиток педагога Нової
української школи у суспільстві знань є своєрідним викликом його інформацій-
ним параметрам, відповіддю на нестабільність у сфері зайнятості і професій.
За матеріалами ЮНЕСКО, головне завдання освіти дорослих – забезпечити
комплексом знань і вмінь для активного творчого життя в сучасному суспільстві
[8]. Йдеться про розвиток людини впродовж усього життя як фахівця, громадя-
нина, особистості, а відтак, і про безперервну освіту, яка супроводжує людину в
різні періоди її життя. Освіта перетворюється на безперервну систему підготовки
когнітивних працівників (англ. knowledge workers), які працюють зі знаннями та
інформаційними потоками та вміють ціннісно їх використовувати для якісного
виконання нових професійних ролей і функцій, здатні до особистісного, культур-
ного, соціального і професійного розвитку впродовж життя шляхом формальної,
неформальної та інформальної освіти [7]. Тому розвиток методологічної культури
педагога відіграє першорядну роль у становленні професійної компетентності су-
часного вчителя.
Щодо визначення професійної компетентності вчителя, у наш час у науці від-
сутній однозначний підхід до визначення понять «компетентність», «професійна
компетентність». На думку науковців, показниками професійної компетентності
є загальна сукупність об'єктивно необхідних знань, умінь та навичок; уміння пра-
вильно їх застосувати під час виконання своїх функцій; знання й прогнозування
можливих наслідків певних дій; результат праці людини; практичний досвід; гну-
чкість методу; критичність мислення; а також професійні позиції, індивідуально-
психологічні якості й акмеологічні інваріанти [1; 4; 5].
У Законі України «Про освіту» компетентність тлумачиться як «динамічна
комбінація знань, умінь, навичок, способів мислення, поглядів, цінностей, інших
особистих якостей, що визначає здатність особи успішно соціалізуватися, прова-
дити професійну та/або подальшу навчальну діяльність» [2].
Однак вимоги до професійної компетентності педагога можуть змінюватися
із розвитком суспільства. До основних чинників, які суттєво впливають на зміни
у вимогах до професійної компетентності, вчені відносять: зміни в суспільному
житті й характері праці; вплив технологій; нове розуміння характеру навчальної
діяльності; потребу в персоналізації та інноваціях; зростаючий міжнародний ви-
мір життя і праці.
На думку Маргарет Мід, американської письменниці, психолога та культуро-
лога, «світ стане змінюватися так швидко, що досвід попереднього покоління не
стане підґрунтям для покоління наступного» [8]. У такому світі провідна роль на-
лежатиме «суспільству знань» («Knowledge Societies»), виробничими ресурсами
якого є знання, інтелект, ключові компетентності та ціннісні орієнтири [7].
На основі аналізу автроритетних джерел, що займаються досліджуваною про-
блемою, зокрема Future work skills (2011 р.), матеріалів Всесвітнього економіч-
ного форуму в Давосі (2016 р.), Концепції чотиривимірної освіти (Бостон, 2015
252
р.), обґрунтувано компетентнісну модель як своєрідний ключ до глобальної кон-
курентноздатності. Автори розробили модель компетенцій майбутнього, яка охо-
плює шість кластерів та включає понад 80% компетенцій майбутнього [7].
До кластерної моделі входять також такі навички майбутнього: міждисциплі-
нарна і міжкультурна взаємодія, управління (людьми, проектами, процесами, ре-
сурсами), етичність і соціальна відповідальність, орієнтація на досягнення резуль-
тату.
Отже, суспільство знань бачить педагога Нової української школи компетен-
тним, умотивованим, кваліфікованим, який має академічну свободу й розвива-
ється професійно впродовж життя, самостійно й творчо здобуває інформацію, ор-
ганізовує дитиноцентрований освітній процес із максимальним наближенням на-
вчання і виховання конкретної дитини до її сенситивних періодів розвитку, сут-
ності, здібностей, можливостей, потреб, запитів, настанов і життєвих планів. А
провідну роль у становленні такого педагога відіграють методологічні знання.
Список використаних джерел:
1. Гончаренко С.У. Педагогічні дослідження: Методологічні поради молодим науковцям. Київ-
Вінниця: ДОВ «Вінниця», 2008. 278 с. 2. Закон України «Про освіту». [Електронний ресурс].
Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2145-19. 3. Кішман М.В. Інноваційні техно-
логії розвитку професійної компетентності вчителів [Текст]. Завучу. Усе для роботи. 2015.
№17-18. 4. Краєвський В.В. Методологія педагогічного дослідження: Посібник для педагога-
дослідника. [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://ukrdoc.com.ua/text/5137/index-1.html
5. Лаврентьєва О.О. Методологічна культура вчителя: у пошуках концептів професійної діяль-
ності. [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://essuir.sumdu.edu.ua/ 6. Лютко О.М. Сут-
ність компетентнісного підходу в сучасній освіті [Текст]. Науково-методичний вісник кафедри
філософії, економіки та менеджменту освіти РОІППО. Рівне: РОІППО, 2017. Вип. 1. С. 50-
55. Інтернет-ресурси 7.vseosvita.ua 8. refs.in.ua
Збірник тез
наукових доповідей
Всеукраїнської науково-практичної конференції
«ОСОБИСТІСТЬ НА ШЛЯХУ
ДО ДУХОВНИХ ЦІННОСТЕЙ:
ТЕОРІЯ, ПРАКТИКА, ПОШУК»
24 січня 2019 року
м. Рівне
Хурсяк Лілія Григорівна, учитель української мови та літератури, заступник директора опорного закладу «Балашівська загальноосвітня школа І – ІІІ ступенів» с. Балашівки Березнівського району Рівненської області
ФОРМУВАННЯ
ЖИТТЄВО КОМПЕТЕНТНОЇ ОСОБИСТОСТІ
ЗАСОБАМИ УСНОЇ НАРОДНОЇ ТВОРЧОСТІ
У ПРОЦЕСІ ВИВЧЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ТА ЛІТЕРАТУРИ
Ми, українці, володіємо колосальним
духовним і моральним потенціалом,
який зосереджено в українській традиційній культурі.
Наш громадянський обов'язок – задіяти цей потенціал
у державотворенні, у формуванні національної самосвідомості
громадян нової України.
Микола Жулинський
Школа ХХІ століття – школа компетентної, відповідальної людини, а отже, – переходу від знаннєвої до компетентної освіти.
За словами Міністра освіти України Л. Гриневич, ми переорієнтовуємо навчання із засвоєння величезної суми знань на освоєння компетентностей, необхідних для життя в ХХІ столітті. І серцем цих змін є вчитель.
Метою освітньої галузі мови і літератури є розвиток особистості учня, формування в нього мовленнєвої і читацької культури, комунікативної та літературної компетентності, гуманістичного світогляду, національної свідомості, високої моралі, активної громадянської позиції, естетичних смаків і ціннісних орієнтацій. Чисельні зміни в соціальному, економічному житті України вказали на необхідність підготовки та виховання компетентної, творчої особистості, яка може швидко адаптуватися до життєвих умов, що змінюються.
Ідея формування життєво компетентної особистості наявна у працях В. Сухомлинського, який у центр педагогічної діяльності ставив особистість учня, його інтелектуальний та творчий розвиток. «Моє заповітне бажання – передати тобі ту життєву мудрість, яку називають умінням жити», – писав він у листі до дочки.
Саме фольклор є втіленням життєвої мудрості народу, бо «нема мудріших, ніж народ, учителів; у нього кожне слово – це перлина».
Для кожної дитини фольклор рідного народу – це висока і єдина школа національного світосприймання, яка починається з колисковими у перші місяці її життя і згодом сприяє усвідомленню нею себе як представника своєї нації. Це специфічна духовна школа, засоби впливу якої на емоції, почуття, розум дитини є незамінними. Фольклорні образи, ідеї, символи, відображені в них моральні згустки відіграють величезну роль у пробудженні і розвитку національної свідомості та самосвідомості. Як свідчать спостереження, діти, виховані на фольклорі, як правило, більш чутливі до художньо-образного слова й рідної мови.
У фольклорних творах ми глибше пізнаємо самі себе, свою національну психологію. Ці твори рясніють крилатими виразами, мудрими порадами, доречними жартами, довірливою усмішкою, створюючи в дітей психологічний комфорт, оптимістичний настрій, радість пізнання.
Вивчення усної народної творчості в школі – перша сходинка до усвідомлення себе часткою неповторного українського народу.
Залучення учнів до збирання фольклору сприяє формуванню умінь науково-дослідницької діяльності, що є важливим стимулюючим фактором розвитку творчої активності школярів, ефективним засобом навчально-виховної роботи загальноосвітніх та позашкільних закладів освіти. Тому актуальним для педагогів є формування в учнів позитивної мотивації до навчально-пізнавальної та самостійної пошуково-дослідницької діяльності, залучення їх до роботи в гуртках, наукових секціях МАН. Результатом зацікавленості учнів опорного закладу «Балашівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів» збиранням фольклору є виконання науково-дослідницьких робіт «Обряд весілля у селах Балашівка, Яцьковичі та Михалин Березнівського району Рівненської області», «Антирежимний фольклор радянського періоду сіл Балашівка та Яцьковичі Березнівського району Рівненської області», «Замовляння та народні молитви сіл Балашівка, Яцьковичі та Михалин Березнівського району Рівненської області», «Говірка села Яцьковичі Березнівського району Рівненської області – складова поліського діалекту», «Полонізми у середньополіських говірках».
Належним чином систематизований зібраний фольклорний матеріал поповнює матеріальну базу навчального кабінету української мови та літератури, може бути використаний учителем як на уроках, так і в позаурочній роботі. Для покоління, що зросло на новітніх технологіях, школа перестала бути єдиним джерелом знань, а фольклор пробуджує любов до життя, енергію національного творення, і теплоту серця, і ніжність душі.
В українській системі виховання споконвіку використовувалися фольклорні тексти, які є справжнім джерелом людської мудрості, виразником народного світогляду, скарбницею національної духовності. Завдяки народній педагогіці передаються і примножуються новими поколіннями здобутки матеріальної й духовної культури народу, утверджується його національна самобутність і самосвідомість.
Цікавий факт! Оригінальний метод прийому вступних іспитів запропонували в одному з японських вишів, коли кожен абітурієнт має виявити знання трьохсот (!) народних пісень, причому викладач починає співати перший куплет, а вступник – наступний. На глибоке переконання академіка І. Зязюна (про це він висловлювався неодноразово на нарадах, конференціях), якби кожен українець знав хоча б триста з півмільйона відомих на сьогодні українських пісень від початку до кінця, тоді б ми знали й історію нашого народу, і наші звичаї, і нашу культуру. Нам не потрібно було б говорити про національне виховання. Національна самосвідомість ніколи не формується розумом – це відбувається лише на рівні душі.
Это текст. Перетащите его в любую часть страницы и кликните дважды, чтобы написать что-то интересное.